Здрастуйте, мені 33 роки, з малих років мама не прищеплювала тільки ту самостійність, яку їй потрібно було, а саме в побутовому плані, по господарству мається на увазі, а на особисте життя ні, в сенсі, щоб я якось жила з чоловіком, будувала побут свій якимось чином, нехай навіть із помилками, але все ж таки, донині вона мене контролює надмірно. Я не знаю чи то жити далі також чи то якимось чином намагатися робити щось, питання як.
Дуже багато років намагаюся схуднути і буквально все безрезультатно. Розкопала що в підсвідомості в мене: не планую худнути, я маю бути товстою, я буду товстою завжди, я так зберігаю пам’ять про мого батька і зв’язок із ним, буквально ношу тата у своєму тілі. Він у дитинстві називав мене товстою і потворною, згадував з острахом.
Я бачила його дуже рідко, я не жила з батьками до 12 років взагалі, а в 13 він зовсім пішов. Залишаючись такою, якою він мене бачив і називав (огидною і товстою), я ніби зберігаю хоч якийсь останній зв’язок із ним, хоч якийсь вид стосунків із татом, щоб остаточно не залишитися одній у цьому світі. Я боюся, що якщо цього зв’язку з татом у мене не буде, то я просто помру – знову ж таки, це підсвідома історія, у житті ми не спілкуємося, і я прекрасно живу без нього і все можу cама.
Не можу зрозуміти, як мені зруйнувати ці установки – що сказати собі, щоб покінчити з цією cxемою? На що її замінити? Як сказати собі, що більше немає сенсу зберігати цей «зв’язок»? Допоможіть мені будь ласка! Я в розпачі…
У меня пропала чуствительность в эрогенных зонах
