Хочу переспати зі своєю мамою Вона мене збуджує, що мені робити?
Здрастуйте, у мене таке питання: мене прийняли на роботу разом з однією дівчиною, яка опинилася в любовних стосунках із начальником. Кожен мій робочий день я змушена терпіти домінуюче ставлення цієї дівчини, відкритий флірт начальника з нею, більше колег у мене немає, мені нема з ким спілкуватися крім них. У мене створюється таке відчуття, що всю складну роботу роблю я, а її якось просувають, отримує всі привілеї та й навіть просто увагу, мене ж повністю ігнорують. Як мені бути в цій ситуації? Дякую за відповідь!
Вітаю! Прошу допомоги, ми з сім’єю у відчаї і безсиллі…сестра стала дуже нервовою, грубо відповідає батькам, та й мені (сестрі), нічого не можна запитати, на все відповідь криком, звинувачує що сім’я зробила їй травму, хоча в нас хороша сім’я, нас любили однаково і у нас все було; каже що я зруйнувала життя, що хоче жити окремо, хоча я нічого не зробила. Коли запитую чим зруйнувала, то відповідає “я навіть казати не хочу”, виражається в мою сторону некультурною лексикою. Вона дуже схудла(шкура і кістки),але каже що норм. Стала скритною, вбила собі в голову що буде одинокою (їй 27 не було відносин ніколи), погано відноситься до інших родичів та й взагалі людей, всі “не такі як треба”, нікого не чує, тільки її думка вірна. Казала що зверталась до психолога, але він теж не такий як треба. Підкажіть, що можна робити? З чого почати?
Здрастуйте, мені 33 роки, з малих років мама не прищеплювала тільки ту самостійність, яку їй потрібно було, а саме в побутовому плані, по господарству мається на увазі, а на особисте життя ні, в сенсі, щоб я якось жила з чоловіком, будувала побут свій якимось чином, нехай навіть із помилками, але все ж таки, донині вона мене контролює надмірно. Я не знаю чи то жити далі також чи то якимось чином намагатися робити щось, питання як.
Вітаю! У шлюбі 20 років, виховую 2 синів. Стосунки з чоловіком погіршилися років 12 тому, навіть жили окремо 3 місяці, потім знову зійшлися. Хоча фактично нас об’єднували не почуття, а діти й побут.
З початком війни живемо окремо, хоча періодично (раз на місяць-два) бачимося. Півроку тому випадково познайомилася з молодим чоловіком, жодних любовних стосунків не шукала. Однак це спілкування переросли в кохання. Хочу розлучитися із законним чоловіком і поєднати своє життя з іншим. Однак він набагато молодший за мене (14 років), із заниженою самооцінкою, емоційно незрілий. Прочитала у вас на сайті про синдром «рятівника» і схоже це про мене… Питання в тому, чи складуться такі стосунки в майбутньому, чи ми просто витрачаємо свої сили, енергію і час?
Здрастуйте! Спостерігати стала за собою таку проблему – наприклад: є подруга, я намагаюся завжди догодити їй, допомогти з дітьми, по дому тощо, але якщо, наприклад, вона скаже, що я поклала не туди річ (це просто поправить мене, вибачить мене), я почуваюся винуватою.
це просто поправить мене, а не сварить) я почуваюся винуватою.
З чоловіком також потрібно догодити, щоб їжа була на столі до приходу з роботи, дитина повинна тихо поводитися, щоб у неї і не зіпсувався настрій, або якщо дитина вдарилася і починає голосно плакати, мені
ставати незручно перед нею, вважаю себе винуватою, а вона починає психувати, але якщо з дитиною наодинці і вона вдарилася, я спокійна. Я намагаюся догодити.
У дитинстві мама лаялася часто, якщо щось не так роблю, і я завжди знала, що вона посварить, але потім виправить усі помилки за мене. Ось ця винна і всім догодити на шкоду собі я не зрозумію щось це що з
ним робити…
Спасибі заздалегідь.
У мене була подруга, з якою дружили в школі, у нас було багато спільних тем. Після закінчення школи стали рідко спілкуватися, зрідка підтримували зв’язок один з одним. Хоча продовжували жити з нею в одному
місці, але через зайнятість обох не могли ходити одне до одного в гості. І якщо чесно, то ми обидві з нею нерішучі чи що. І я завжди була впевнена, що вона нікуди не поїде і більше того, що її мама
нікуди не відпустить. Але через деякий час дізналася, що буквально кілька місяців тому вона і зовсім поїхала в іншу країну і навіть не прийшла попрощатися, може, забракло сміливості, або просто посоромилася,
тому що вона за своєю натурою своєрідна людина. Новину про переїзд дізналася з її сторінки в соціальній мережі. Написати їй якось не наважуюся, та й не бачу в цьому сенсу, тому що минулого не
повернути. Але мені чомусь трохи прикро і сумно, що все склалося таким чином. Відчула якусь самотність усередині. Тепер то й діло, що постійно думаю про неї. І навіть іноді звинувачую себе, що
в якісь моменти не набралася сміливості, не знайшла час на неї. Як мені з цим впоратися, як відпустити її і всі ті спогади, які мене пов’язують із нею? Заздалегідь вдячна за відповідь.
Здрастуйте, що може означати, коли хлопець, коли злиться, підходить впритул, прям очі в очі, ніби зараз поцілує. Каже, що це неусвідомлено і нічого такого. Це просто прояв агресії чи все ж таки прояв симпатії?
Мне очень трудно принять прошлые отношения моего жениха. Его прошлое не прошлое, поскольку у него есть две бывших жены и ребенок от каждого из этих браков, поэтому его прошлое действительно часть Нашего настоящего и нашего будущего. Между постоянными выплатами аллиментов, беседами с бывшим, его семейной связью с этими бывшими женами, я чувствую, что мы не сможем двигаться дальше с НАШЕЙ жизнью и сосредоточиться на том, чтобы начать свою собственную семью.
Я устала иметь дело со всеми этими бывшими и детьми, все, что я хочу, чтобы он сделал, – это полностью вырезать их из своей жизни или не разговаривать с ними и разговаривать только с детьми. Однако я знаю, что это несправедливо. Это все затронуло нас финансово и сейчас ставит под удар наши собственные отношения. Мы также недавно узнали, что у его 16-летняя дочь беременна, так что теперь есть не только дети, но и внуки!
Это все ново для меня. Что я могу сделать, чтобы научиться принимать его прошлое и знать, что оно всегда будет частью нашей жизни, потому что я люблю его и хочу быть с ним.
