Добрий день! Я самотня, живу з мамою і сином. У сина Аутизм, або розлад аутистичного спектру (РАС), йому 10 років. На жаль, лікування йому не особливо допомагає, як хотілося б. Основна проблема в його поведінці – це крики та істерики і безглузда поведінка. Скільки намагалася по різному коригувати – результату ніякого. Кілька разів на день з будь-якого приводу крик істерика або агресія. Іноді бувають дні більш менш нормальні. Бувало що одні таблетки допомагали, але потім ефект пропав. З попереднім чоловіком розлучилася якраз через те, що він не витримав мого сина, хоча мене любив, говорив. Цікавить два питання
1. Як бути із собою, після сильної істерики сина і сама впадаю в жахливий депресивний настрій, можу відходити по кілька днів, не можу тримати свій настрій у рівному спокійному настрої, як не скочуватися щоразу в негатив і триматися?
2. Чи реально знайти чоловіка, маючи такого сина? Хочеться особистого життя, але розумію, що 10-річна дитина, яка кричить басом, грубою 10-річною дитиною, нікому не потрібна ((( від цього теж впадаю у відчай. Складно через це навіть познайомитися… І не знаю як поводитися далі, коли говорити за сина…
Хочу переспати зі своєю мамою Вона мене збуджує, що мені робити?
Вітаю! Прошу допомоги, ми з сім’єю у відчаї і безсиллі…сестра стала дуже нервовою, грубо відповідає батькам, та й мені (сестрі), нічого не можна запитати, на все відповідь криком, звинувачує що сім’я зробила їй травму, хоча в нас хороша сім’я, нас любили однаково і у нас все було; каже що я зруйнувала життя, що хоче жити окремо, хоча я нічого не зробила. Коли запитую чим зруйнувала, то відповідає “я навіть казати не хочу”, виражається в мою сторону некультурною лексикою. Вона дуже схудла(шкура і кістки),але каже що норм. Стала скритною, вбила собі в голову що буде одинокою (їй 27 не було відносин ніколи), погано відноситься до інших родичів та й взагалі людей, всі “не такі як треба”, нікого не чує, тільки її думка вірна. Казала що зверталась до психолога, але він теж не такий як треба. Підкажіть, що можна робити? З чого почати?
Як далі будувати стосунки з чоловіком? І чи варто взагалі? Я заміжня і маю сина 1.3 роки, з чоловіком, якому 35 років, стосунки завжди були складні, бо я не вмію мовчати і терпіти і все намагаюся з’ясувати. До того ж він уже розлучений, має сина, їхній шлюб розвалила його мати і цей теж розвалює. Вона наскільки не може його відпустити, а він наскільки прив’язаний до неї, що кожну сварку він їм доповідав. Що на емоціях сказала я, якими словами, те, що сказав він, він, звісно ж, не розповідає. Перебуваючи в постійному стресі від його претензій і натиску, маючи маленьку дитину, я одного разу просто зірвалася і випила, щоб просто відійти від реальності і забутися. Я знаю, що це абсолютно відповідально, цього більше ніколи не повторилося, але на тлі алкоголю я висловила все йому і його батькам в абсолютно агресивній формі. Вони звинувачують, що мій син аутист, що я пила і під час вагітності, і коли годувала грудьми. Чоловік у все це повірив і сказав, що я не можу піклуватися про сина, викликали моїх батьків і відправили мене з сином до них. Те, що я зараз відчуваю, не передати словами, а саме ця несправедливість і їхні безпідставні звинувачення. Я ніколи не напивалася, я завжди дивилася і опікувалася сином, але на тлі постійного стресу, я просто хотіла забутися. Зараз чоловік у роздумах, що нам робити далі. Звичайно ж перед його батьками я вибачилася, пояснила ситуацію, мені ніхто не повірив і сказали, що я алкоголічка. Я розумію, що навіть якщо він нас і забере, він звинувачуватиме мене і клеватиме, доки, доки, доки я знову не зірвуся на агресію. Так само як і його батьки. Мати його категорично не хоче, щоб ми разом жили. У мене маленький син, який буде просто без батька, і житиме в селі. Фінансово просто не потягну це все і не хочу розлучатися. Але розумію, що якщо щось не зміниться – буде все ще гірше. Як правильно вчинити в цій ситуації? Як правильно і що говорити чоловікові? Як донести йому, що його пресинг і втручання батьків до цього довели?
Здрастуйте, мені 33 роки, з малих років мама не прищеплювала тільки ту самостійність, яку їй потрібно було, а саме в побутовому плані, по господарству мається на увазі, а на особисте життя ні, в сенсі, щоб я якось жила з чоловіком, будувала побут свій якимось чином, нехай навіть із помилками, але все ж таки, донині вона мене контролює надмірно. Я не знаю чи то жити далі також чи то якимось чином намагатися робити щось, питання як.
Дуже багато років намагаюся схуднути і буквально все безрезультатно. Розкопала що в підсвідомості в мене: не планую худнути, я маю бути товстою, я буду товстою завжди, я так зберігаю пам’ять про мого батька і зв’язок із ним, буквально ношу тата у своєму тілі. Він у дитинстві називав мене товстою і потворною, згадував з острахом.
Я бачила його дуже рідко, я не жила з батьками до 12 років взагалі, а в 13 він зовсім пішов. Залишаючись такою, якою він мене бачив і називав (огидною і товстою), я ніби зберігаю хоч якийсь останній зв’язок із ним, хоч якийсь вид стосунків із татом, щоб остаточно не залишитися одній у цьому світі. Я боюся, що якщо цього зв’язку з татом у мене не буде, то я просто помру – знову ж таки, це підсвідома історія, у житті ми не спілкуємося, і я прекрасно живу без нього і все можу cама.
Не можу зрозуміти, як мені зруйнувати ці установки – що сказати собі, щоб покінчити з цією cxемою? На що її замінити? Як сказати собі, що більше немає сенсу зберігати цей «зв’язок»? Допоможіть мені будь ласка! Я в розпачі…
Вітаю! У шлюбі 20 років, виховую 2 синів. Стосунки з чоловіком погіршилися років 12 тому, навіть жили окремо 3 місяці, потім знову зійшлися. Хоча фактично нас об’єднували не почуття, а діти й побут.
З початком війни живемо окремо, хоча періодично (раз на місяць-два) бачимося. Півроку тому випадково познайомилася з молодим чоловіком, жодних любовних стосунків не шукала. Однак це спілкування переросли в кохання. Хочу розлучитися із законним чоловіком і поєднати своє життя з іншим. Однак він набагато молодший за мене (14 років), із заниженою самооцінкою, емоційно незрілий. Прочитала у вас на сайті про синдром «рятівника» і схоже це про мене… Питання в тому, чи складуться такі стосунки в майбутньому, чи ми просто витрачаємо свої сили, енергію і час?
Добрий день!
Мій хлопець не вміє приймати подарунки. Або я не вмію йому їх дарувати. І я не розумію, з чим це пов’язано. За 5 років, що ми разом, мені тільки одного разу вдалося вгадати з подарунком. Всі інші рази ми сварилися. На кожне свято. Тому що «я не вмію вибирати подарунки» і йому прикро, що він не отримує те, що хотів (до речі, всі близькі завжди задоволені моїм вибором). Але тут що б я не дарувала – завжди або занадто дорого, або занадто дешево, або занадто кольорове, або занадто ч.б. або «використаю один раз і буде лежати»… До речі, зазвичай мій подарунок – це єдиний подарунок, який він отримує на свято. Батьки років з 16 не обтяжують себе цим (йому 25). Напевно це завищує вимоги.
У моєму розумінні подарунок – це те, що він сам захотів, і я про це випадково або спеціально почула. У його – те, про що він навіть не думав, що воно йому потрібно, а я придумала і подарувала.
“Я не хочу те, що я сам придумав і обдумав. Складно чи що, зрозуміти? тим паче я мільйон разів це вже говорив – мені потрібно, щоб хтось знав мене краще, ніж я себе, а виходить, що ти робиш вічні припущення, і до того ж помилкові”
Але я не розумію, як я можу вгадати, чого він хоче, якщо він навіть сам не може сказати, що б він хотів на подарунок. І не розібрався в самому собі.
Цього року він боявся помилитися з подарунком мені на днр, і показав мені варіанти, які хоче купити. Жоден мені не сподобався, і я просто сказала йому, що б я краще хотіла. Без проблем. У випадку з ним – якщо я йому пропоную список з того, що я хочу йому подарувати – всі абсолютно варіанти завжди відкидаються з різних причин.
Як вибрати подарунок такій людині, яка не знає чого вона хоче? І як допомогти нам вирішити це непорозуміння?
Доброго дня! Хочу проконсультуватися з психологом-сексологом. Заручена вже з хлопцем. Двояка ситуація в голові – він мене збуджує як чоловік, але я сама не роблю перші кроки, а іноді й уникаю близькості. Розумію, що хочу, але не вступаю в інтимний контакт. Це погано впливає на наші стосунки.
Здрастуйте, у мене проблема еректильна дисфункція, з самого початку прелюдій з дівчиною, або просто ж поцілунків і тд, відразу виникає ерекція і сильне збудження, потім вона зникає або перед самим вступом у статевий акт, коли хочу здійснити проникнення, або ж під час довгих прелюдій пропадає так само. Почалося це досить давно
В последнее время сексуальная жизнь с женой притупилась и стала редкой, разнообразить не особо выходит. Всякие мысли в голову лезут…. В 15 лет с другом попробовали однополый секс, гиперсексуальность подростковая сыграла шутку. К парням ни до не после не тянуло. Опыт повторили несколько раз, потом все забылось, все пошло как у всех.но с остыванием сексуальных отношений в семье, вспомнилось былое и это стало интересно…..как выйти из этой ситуации…
Мне нравится ласкать жену орально это меня сильно возбуждает. Но она мне очень редко даёт это делать. Говорит брезгует потом со мной целоваться. Как можно ей объяснить что это вполне нормально. И многие женщины обетом мечьтают.
Мне очень трудно принять прошлые отношения моего жениха. Его прошлое не прошлое, поскольку у него есть две бывших жены и ребенок от каждого из этих браков, поэтому его прошлое действительно часть Нашего настоящего и нашего будущего. Между постоянными выплатами аллиментов, беседами с бывшим, его семейной связью с этими бывшими женами, я чувствую, что мы не сможем двигаться дальше с НАШЕЙ жизнью и сосредоточиться на том, чтобы начать свою собственную семью.
Я устала иметь дело со всеми этими бывшими и детьми, все, что я хочу, чтобы он сделал, – это полностью вырезать их из своей жизни или не разговаривать с ними и разговаривать только с детьми. Однако я знаю, что это несправедливо. Это все затронуло нас финансово и сейчас ставит под удар наши собственные отношения. Мы также недавно узнали, что у его 16-летняя дочь беременна, так что теперь есть не только дети, но и внуки!
Это все ново для меня. Что я могу сделать, чтобы научиться принимать его прошлое и знать, что оно всегда будет частью нашей жизни, потому что я люблю его и хочу быть с ним.
Я 62-летний мужчина, который уже 32 года женат на очень хорошей женщине. У меня всегда было низкое сексуальное влечение в нашем браке, хотя я был активным до женитьбы. На самом деле, я не помню, чтобы когда-либо инициировал секс с моей женой – факт, который, конечно, обескураживает ее. Проблема усилилась с началом ДГПЖ (доброкачественная гиперплазия предстательной железы) и использованием финастерида, хотя я не очень сильно обвиняю лечение. Это больше, чем Эректильная Дисфункция. Такие препараты, как Виагра и Сиалис, не помогают. Я могу достичь эрекции с этими лекарствами, но она очень кратковременна и не достаточна даже для одного полноценного сексуального акта. Есть предположения?
